Розквітала у сутінках ніч,
Розкидала скуйовджені хмари,
Як робила багато сторіч,
І кидала півтінь на бульвари
І ховала краплини дощу
В сіру карту асфальтових вулиць,
І питала себе: "А чому?
Чом осінні дощі не минули?
Скільки років смеркання моє -
Зашиваю ту рану багряну,
Стільки часу мій місяць встає
І чекаю я спокій жаданий
Все ховаю себе у пітьму
І збираю тумани під небом,
П'ю самотності темінь гірку...
Чом блукаю по світу зі щемом?"
О, велична й безмірная Ніч!
Не ховайся в імлистий серпанок,
Не скидай чорну хустку із пліч,
Не спіши! Вже приходить світанок
Наша туга хай буде одна,
І на двох нехай буде самотність,
Тиха Ніч! Така думка чудна -
Ніби знаю печалі бездонність...
