Вже тобі не треба,
зморена Параско,
ані в зорях небо,
ні при зорях — ласка.
Помічають люди
нижче-вище брошки
як обвисли груди,
як полізли зморшки.
Ти не рвала маки
як була царівна —
жала в полі злаки
і згрібала гівна.
Мала шило в жопці
і чеснот по вінця —
відганяла хлопців
і чекала принца.
Промовляла часто:
будуть муж і діти...
Пропустила час той,
як могла родити.
Що ж, пильнуй розсаду —
не жона, не мати.
А життя — позаду...
Та й хіба жила ти?
---
