Останній спогад тихо зник сьогодні,
мільйони сонць палають у серцях,
чудесний день жене пітьму в безодні,
і сяє вільний наш наземний шлях.
Смиренний грішник, став я на коліна,
прощення тут почулося мені,
далеко десь опівнічні видіння
і ласки, й їхні шепоти нічні.
В тобі я бачу подругу спокути,
благословляю берег осяйний,
і човен прославлянь моїх забутий
спускається у морок крижаний!
Теодор Траянов, Земен път
И сетний спомен тихо днес изчезна,
в сърцата хиляди слънца блестят,
вълшебен ден притваря тъмна бездна,
свободен свети наший земен път.
И грешник слаб, аз падам на колене,
за всичко тук прощение дочух,
далеко са среднощните видения
и ласките, и техний шепот глух.
Днес виждам в теб изкупена другарка
и благославям лъчезарний бряг,
потъва там с оставената варка
на моя химн смразяващия мрак!
