Тривожних спогадів багато.
Один тепер мене дійма:
як перед смертю плакав тато —
йому наснилася війна.
Не та, що в сорок першім році
йому скалічила життя, —
майбутня, що триває досі,
вже ця являлася, вже ця!
Не міг він сльози приховати,
бо знав — біда не омине.
Він бачив згарище від хати.
Він бачив мертвого мене.
Він так слізьми вмивався, наче
суцільна смерть уже повзе.
А я нічого ще не бачив.
Я думав — мариво це все.
---
