Ти відчуваєш те саме, що й боїнги
за мить до падіння в нічну Атлантику -
нудотну, неначе любов, невагомість
і катастрофічне перевантаженя.
Тому, що боліло, не треба гоїтись
в передчутті поцілунку поверхні моря.
Тебе переповнює настрій воїна
і ціла планета стає опорою.
Тебе привела сюди вперта доля,
індиго вогнів святого Ельма.
Тремтиш під грозою в безлюдному полі
і перед очима чорно і зелено.
Стрункість думок обриває втома
важка, непідйомна, з залізним присмаком.
Ти ніби уламок зниклого боїнга
заляжеш на дно у ранкові при́смерки.
