(рондель)
Ти все ж обізве́шся крізь товщу чекання,
Коли я зречуся бажань надаремних,
І світлом осяєш дрімотне і темне,
Зітхнувши з рядком, що застиг у гортані.
Відмітиш, що осінь з побачень востаннє
Літа, ніби листя зотліле, старе мне...
Ти все ж обізве́шся крізь товщу чекання,
Коли я зречуся бажань надаремних.
Замінять усталеність переживання,
Торкнуться нетлінним душі, потаємним,
Запалять тринадцяте літо, напевно,
Розквітлі зненацька, п'янкі, ураганні.
Ти все ж обізве́шся... крізь товщу чекання...
