Сплюндрована серпнева благодать.
Світ божеволіє, та,мабуть, не від спеки.
Здається, ми від неба так далеко,
Що нас йому несила врятувать.
Пекельне сонце ранками кровить.
Смеркання мла диміє понад садом.
І серпень, обернувшись зорепадом,
Крізь нас й без нас до безміру летить.
І що ж я можу? Тільки притулить
І обійняти всю твою розпуку.
Ще стане спраги на тендітну злуку,
Щоб келих млості похапцем надпить.
Боятись ночі звично вже для нас.
Лиш не тепер! Бо нині ще можливо,
Попри марноти, вірити у диво:
Мені сказали,що надходить Спас...
05.08.2026
