Амур, що почуття у душах криє,
Для мене іскри показав сяйливі
З вогню, де плавить кришталі правдиві,
Де між троянд барвистих сніг біліє.
Мій зір, що з переляку не посміє
Повірити у речі неможливі,
Перетворився в джерела розливи,
Де серце у солодкім болю мліє.
Амур клянеться, що тепло бажання
Щасливих перших наслідків причина;
Шаліє думка від того визнання.
Погляньте, як Амур в одну хвилину
Печальні сльози жалю й співчування
В довічного блаженства сльози змінить.
Luis de Camões, Soneto 8
Amor, que o gesto humano na alma escreve,
Vivas faiscas me mostrou hum dia,
Donde hum puro crystal se derretia
Por entre vivas rosas e alva neve.
A vista, que em si mesma não se atreve,
Por se certificar do que alli via,
Foi convertida em fonte, que fazia
A dor ao soffrimento doce e leve.
Jura Amor, que brandura de vontade
Causa o primeiro effeito; o pensamento
Endoudece, se cuida que he verdade.
Olhai como Amor gera, em hum momento,
De lagrimas de honesta piedade
Lagrimas de immortal contentamento.
