В низьких в'язницях був колись я скутий, –
Ганебна кара за мої провини,
Ще й досі волочу оков тернини,
Хоч смерть, на жаль, уже порвала пута.
Життя своє зложив я у спокуту,
Бо в жертву не бере Амур скотину.
Я бачив горе, злидні, мук глибини, –
Здається, що призначено так бути.
В малій відраді я плекав надію,
Хоч знав – була ганебною відрада;
Пізнати щастя мить шукав нагоди.
Моя Зоря, як нині розумію,
Це Смерть сліпа і Випадок злорадий,
Що змусили боятись насолоди.
Luis de Camões, Soneto 5
Em prisões baixas fui hum tempo atado;
Vergonhoso castigo de meus erros:
Inda agora arrojando levo os ferros,
Que a morte, a meu pezar, t~ee ja quebrado.
Sacrifiquei a vida a meu cuidado,
Que Amor não quer cordeiros nem bezerros;
Vi mágoas, vi miserias, vi desterros:
Parece-me que estava assi ordenado.
Contentei-me com pouco, conhecendo
Que era o contentamento vergonhoso,
Só por ver que cousa era viver ledo.
Mas minha Estrella, que eu ja agora entendo,
A Morte cega, e o Caso duvidoso
Me fizerão de gostos haver medo.
ID:
1063975
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 11.06.2026 23:42:47
© дата внесення змiн: 11.06.2026 23:42:47
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
