Дощ переливався на перилах,
тонкий шелест, плюхкіт, шепіт ржавілого заліза,
що котиться камінням разом з крапельками.
Дахи поба4или його першими,
м’яко і повторювано,
дах до даху,
чутка, що шириться низько,
ніби вся вулиця бурмотіла крізь зуби.
Десь унизу вода розтікалася в жалобі,
у постуках серця, у зустрічах з собою наодинці,
тим мокрим, приголосним звуком,
як у дитинстві
коли пісні повільно доходили з іншої кімнати
і кожна голосна несла в собі дим.
Каштан біля тротуару
стояв зчорнілий і ніби дихав,
кора слизька, як щойно відрізаний хліб,
а листя ледь клацало одне об одне,
мов чайна ложечка у склянці.
Трамвай далеко зойкнув,
потім ковзнув геть,
лишивши тільки м’яке шшшш шшшш
і дрібний, повторюваний стук
крапель під балконами.
Річка здіймалася своїм давній духом
метал і мох,
без солі, та повний відстані,
і повітря довкола неї розліталося
аж поки навіть тиша не стала фактурною
і щільною,
витканою,
тонкою.
Десь високо відчинилося вікно.
Сміх випав назовні,
І скотився монетою,
розкрутився, зупинився і заблищав у калюжі.
Ніщо не мало і не має значення
Але вулиці продовжують звучати самі по собі.
Ррррррр, уууууууу, плюх-плюх,
така ніч, що майже співає
і не обирає звуків,
ніч наче сільська мелодія,
намугикана самому собі.
ID:
1063905
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.06.2026 16:44:31
© дата внесення змiн: 10.06.2026 17:15:48
автор: ЮХИМ
Вкажіть причину вашої скарги
|
