Спів серця в тисячах мотивів линув,
Із кожної клітини пісня йшла.
Дерев коріння пронизало глину
Й живильного дісталось джерела.
І ця вода солодка безустанно
Біжить уверх до зелені вершин;
Пізнали груди благодать незнану,
Вуста відчули насолоди чин.
Я йду додому, в бажаній країні
Моє ім’я відоме, чим горджусь.
Я – сон, а ти – вхідні ворота нині,
Що я крізь них до світла пробуджусь.
Alec Derwent Hope, The Gateway
Now the heart sings with all its thousand voices
To hear this city of cells, my body, sing.
The tree through the stiff clay at long last forces
Its thin strong roots and taps the secret spring.
And the sweet waters without intermission
Climb to the tips of its green tenement;
The breasts have borne the grace of their possession,
The lips have felt the pressure of content.
Here I come home: in this expected country
They know my name and speak it with delight.
I am the dream and you my gates of entry,
The means by which I waken into light.
