Про вірші і народне мистецтво
Буває, що подивишся на скло,
що розмальоване й малюнок гарний, -
там квіти є, тварини є і люди, -
або мереживо притягне погляд,
або фігурка з глини до вподоби
і думаєш "Як радісно, що маєм
мистецтво це! Явити так багато
воно спроможнє, хоч мала картинка.
Нагадує дитинство теплотою.
Як не хвалити нам такого дива!"
Та можеш ти і більшого бажати
і думаєш "Як на картинці тісно!
Свій погляд на таку важливу справу,
подію чи пережвання сильне,
чому вмістити хочуть у дрібне?
Коли зросли ми, іграшки старі вже.
До них не слід у захваті звертатись.
До них нам слід звернути ніжний спогад,
але не більш! Тут мудрувати - дурість."
І з віршами трапляється щось схоже,
коли фольклорний образ закликають,
щоб про нагальне щось порозмовлять:
то переконує, а то дратує.
Так може вершник глиняний служить нам
з обличчям, що приємно пам'ятати,
мундир якого гарний. а кінь вірний.
На небеса злетіти можна з ним,
та вулицею проскакать не вдасться.
02.03.2026.
