Безкрилій пісні не злетіть високо.
Загайно їй збирати зерна слів
На ґрунті тім, що від гнізда два кроки,
Де істини перлини пил покрив.
Безкрила пісня не несе жарину,
Що палом думки серце опече,
Що в далечінь задимлену порине,
Що джерелом прозорим протече.
Нехай ненависть душу не спустошить.
І поки в грудях ще любові спів,
Хай стане знов легкою прикра ноша –
Гарячий сплав дзвінких співучих слів.
Ти кажеш: ряд вулканів не відкрито
Під грізним спудом твердої кори
Іще земля пожежами сповита
І дим смердючий стелиться вгорі...
Що ж, час великих змін на злеті віку
Не тільки щастя цвіт дарує нам,
Є гіркість втрат, що їх не згоять ліки,
Ховає пам'ять їх глибокий шрам...
Тож хай твоє обличчя не старіє,
Нехай в очах не гасне яснота,
Допоки у рядках живе ще мрія
І думки тріпотлива простота.
Вір в час – глупота мудрих не скосила,
З ясної стежки заздрість не звела...
Бо є таланту рятівнича сила,
«Є за плечима пісні два крила!»
Алесь Звонак, Без крылаў песні не ўзляцець высока
Без крылаў песні не ўзляцець высока.
Рупліва ёй збіраць зярняткі слоў
На глебе той, што ад гнязда два крокі,
Дзе перлы ісцін пылам занясло.
Бяскрылай песняй іскры не запаліш,
Што палкай думкай сэрца апячэ,
Што шугане ў задымленыя далі,
Што чысцінёй крынічкі працячэ.
Няхай душу нянавісць не спустошыць.
Пакуль жыве ў грудзях твая любоў,
Хай лёгкай стане зноў цяжкая ноша —
Гарачы сплаў пявучых звонкіх слоў.
Ты кажаш: шмат вулканаў не адкрыта
Пад важкім спудам цвёрдае кары,
Яшчэ зямля пажарамі спавіта
І дым смуродны сцелецца ўгары...
Што ж? Час вялікіх змен на строме веку
Не толькі ружы шчасця дорыць нам,
Ёсць горкасць страт, што не загояць лекі,
Хавае памяць іх глыбокі шрам...
Тваё ж аблічча хай гады не стараць,
Няхай не гасне ў зрэнках ясната,
Пакуль жыве ў радках жывая мара
І думкі трапяткая прастата.
Вер часу: глупства мудрых не скасіла,
Са сцежкі яснай зайздрасць не звяла...
Ёсць таленту збавіцельная сіла,
«Есть за плечами песни два крыла!».