Кінчається квітень, за вікнами сніг,
Чому ж розгулялась зимова негода,
Котрий уже рік як весна хороводить,
Вона, наче, брала на кпини нас всіх.
Метуть завірюхи, скрізь вишні та цвіт,
Цей сніг чи то цвіт обпікав нам долоні,
А ми попрощались на шумнім пероні,
Ніхто з нас і слова промовить не зміг.
Сміялась над нашим коханням весна,
Сніжинки сховали там сльози солоні,
Ти зник між людей в гомінкому вагоні,
Здавалось, лишилась на весь світ одна.
Зустрітися знову, нам доля дасть шанс,
Нам наше кохання дароване Богом,
Бо ми не просили більш в долі нічого,
Лиш снігом і цвітом вінчай небо нас!
Галина Грицина.
