З дитинства я не був таким
Як всі — також не бачив
Очима інших — та не міг нести
Свою жагу з чужого джерела —
Зі спільних витоків не міг я брати
Свій власний біль — чи радістю сіяти —
Кохати серцем колективних норм —
Я сам любив у власний тон!
В шалений час дитячих мрій —
З глибин містичних чув я спів —
Про те чим є добро і зло
І це в мені тоді зросло —
Я став прикутим до скарбів
Що сходять із червоних гір —
Від сонця, моря, вітру, хвиль —
І блискавки що ріже небосхил —
Від осені чий золотавий тон,
Мене окутує спадаючим листком —
І від грози палкого шторму —
Від хмар що мали схожу форму
(Як решта неба була в голубих тонах)
На демона в моїх очах —
Edgar Allan Poe — “Alone”
From childhood’s hour I have not been
As others were — I have not seen
As others saw — I could not bring
My passions from a common spring —
From the same source I have not taken
My sorrow — I could not awaken
My heart to joy at the same tone —
And all I lov’d — I lov’d alone —
Then — in my childhood — in the dawn
Of a most stormy life — was drawn
From ev’ry depth of good and ill
The mystery which binds me still —
From the torrent, or the fountain —
From the red cliff of the mountain —
From the sun that ’round me roll’d
In its autumn tint of gold —
From the lightning in the sky
As it pass’d me flying by —
From the thunder, and the storm —
And the cloud that took the form
(When the rest of Heaven was blue)
Of a demon in my view —
