Закапала зима, заплакала…
Прощальним подихом повіяв білий сніг.
Сідав на плечі ніжно, тихо, знаково —
Немов рукою сильною від віхоли беріг.
Прощання неминуче, трохи болісне…
А я б дивилася на тебе цілий вік.
Розтане сніг — і стане трохи моросно,
Розмиє дощ останній білий слід.
Зима ще буде трішечки пручатися,
Так хочеться набутися… ще мить.
Та час іде. І треба нам прощатися —
Зима залишила у серці ніжний слід.
