Чоловік цей в Івано-Франкі́вську народжений був.
Вів активне життя, всенародну пошану здобув.
Сцену змалку любив, після вишу в актори пішов.
Голос свій у дорозі, свій напрям і надих знайшов.
Став у 34 артистом заслуженим він.
До звитяг, до роботи будив його батьківський дзвін.
Ніс мистецтво у світ, його напрями різні вивчав.
Став міністром культури – її повсякчас розвивав.
Був учасником двох революцій. Майдан пильнував.
Вів програми і дійства на сцені він модерував.
Захистити свій вибір народ український просив.
«Волі дух не втрачаймо!» – зі сцени не раз голосив.
Знявся він в історичних картинах, де ватра і лід,
В фільмах «Кіборги», «Крути» та в інших залишив свій слід.
20 фільмів озвучив, у голос емоції влив.
Взяв звання він Народного – совість у славі не змив.
Як у двері країни без стуку ввірвалась війна,
В його мозок гарячий ввірвалася думка одна:
«Що робити повинен я?» Відповідь в серці знайшов.
В ТрО, що на Київщині, добровольцем пішов.
Ну, а потім на півдні в підрозділі розвідки був.
Бачив кров і вогонь, нові вміння і досвід здобув.
Та у 24-ім звільнили його у запас.
Став він бачити знову акторське мистецтво в анфас.
Взяв посаду директора він у театрі Франка,
Оновилось нутро його – в цьому рука Нищука.
Гроші для ЗСУ він збирає – обов’язок зве.
Хай ім’я його вічно в історії краю живе!
