Ми жи́ли на прямій, яка зламалась,
І час прискорився, і шлях прямує вниз.
Ми не очікували змін, які ставались,
Без багажу відправились одразу в путь.
Ми жили в мирі, спокої, надії,
Натхнення правило в рожевих головах.
Ми завжди заклопотані, в події,
Переживали все те пекло на ногах.
Ми жи́ли спогадами в Інтернет-епоху,
Від сьогодення заховались у думки.
Ми відчували лиш майбутнього незгоду,
А все прекрасне залишалось в далині.
Ми не звикали до страждань, яких не знали,
Не здатні пережити навіть сум,
Ми лиш ламалися й неправильно зростались,
І зміни ці відбились на кістках.
Ми не росли, але дорослими ставали,
Ці трансформації всі відображені в очах,
Ми старість людства, нація-незламні,
Із зарубцьованими душами в віках.