Школа радянська як вирок для хлопчиська,
що мріяв про щось значно більше...
Вчителька історії Ірина Григорівна
про горе, котре чинили комуністи
нам українцям, звісно, мовчала.
Проте вихваляла бандита леніна
та його шайку спільників - головорізів по
кривавому "лівому" ділі...
Час був "застійний", мов велетенська брила, важкий, непідйомний.
І клас - осередок арештанський -
"Встати всім - вчителька йде !"
Пригнічення особистості разюче -
хто я такий, щоб заперечити аксіому -
диктатуру пролетаріату над безправним людом.
Портрети карла маркса та фелікса дзержинського зі стін пильно слідкували за правильною інтерпретацією подій : п'ятирічки, з'їзди пленуму, придушення різних контрреволюційних ворожих елементів "доблесною" червоною армією тощо.
А ще дітлахи несли подарунки "історичці"
на День педагога - така невинна
дитяча корупція - такий абсурдний пафос від облуди.
Вона тоді усміхалася по - особливому,
відчувала значущість та потрібність своєї важливої професії.
Ірина Григорівна померла, коли вирувала
Помаранчева революція. Теплий грудень сипав дрібні білі крихти спонтанної надії на порепану від тотальної кривди землю. "Ющенко - Так!" гучно кружляло в повітрі, мов рятівний літак, на який збиралися потрапити втомлені від чекання чогось кращого звичайні люди. Але навіть найбільше у світі могутнє піднебесне судно не здатне прийняти таку численну юрбу. Проте очікування від майбутніх змін зашкалювали.
Лиш на цвинтарі спочинку від ілюзій все було як завжди. Копачі заледве
викопали яму, лаючись про себе за різкі нещодавні нічні приморозки. Промерзлий грунт ніяк не хотів приймати до свого праведного лона вельми шановану в учительському колективі жінку, немов задубілого від злості вождя фатального жовтневого перевороту на болотах. Зненацька пару чорних воронів, зручно приземлилися до верхівок сусідніх пам'ятників, з цікавістю спостерігаючи гнітючу картину.
Милозвучний голос священника порушував звичний тутешній спокій :
" Упокой, Боже, рабу твою Ірину...
Ослаби, прости, відпусти, Господи, їй гріхи вольні і невольні..."
Так було, але в тоталітарному режимі або навчаєш тому, що потрібно владі, або сидиш у психушці чи в Магадані, без улюбленої роботи і нормального життя.Досить лише одного слова, щоб скалічити долю людини. Молодим цього не зрозуміти, не той зараз час, хіба що в росії чи Китаї.
Такі разючі метаморфози постгеноцидного покоління. Коли біле, точніше, червоне, стає чорним, а те в свою чергу - жовто-синім. Й досі пам'ятаю, як Ірина
Григорівна мене вибрала з учнів, аби я на початку уроку по історії говорив про політичну ситуацію світі і давав оцінку тим геополітичним подіям. Наприклад,
американські імперіалісти нарощують гонку озброєнь або масове безробіття охопило
Англію та капіталістичні країни ненависного Заходу...
...Ненависного загниваючого Заходу, куди більшість вірнопідданих комуністів згодом, викинувши свої партквитки, відправили жити своїх діточок та внучат, купивши їм там халупки, фірмочки і т.д., і т.п. І затіявши тут, в Україні, війну, щоб не доскіпувались українці, хто і на скільки обікрав цю нещасну країну. Сумно все це.
