Пригоди допитливого Горішка
КАЗКА
У густому-прегустому темно-зеленому листі волоського горіха наприкінці спекотного серпня з’явилося декілька горішків. Це Дерево уперше дало плоди. Під гарячими сонячними променями та теплими живильними краплями літніх дощів маленькі Горішки потроху підростали та міцніли, чіпко тримаючись ручками-плодоніжками за гілочки. А лагідний Вітерець увечері наспівував малятам мелодійної колискової.
Аби захистити своїх діток від небезпеки та ушкоджень, Деревце турботливо сховало їх у кріпкій зеленій оболонці-шкірці. Та Горішки, як і всі діти, були допитливими й непосидючими. Їх цікавило, що там зовні, за шкаралупою. І малюки все сміливіше визирали у щілинки оболонки, яка почала тріскатись від тиску їхніх окріплих кругленьких бочків. Горішки намагались роздивитись навколишній світ. Вони уважно розглядали і трилисту рожеву конюшину, що м’якеньким килимочком розрослася під Деревом, і швидких заклопотаних мурашок, які бігали туди-сюди у пошуках їжі, і павучка, що цілісінькими днями плів свою павутину й полював на мушок, і бузьків, які підправляли звите на даху старого будинку гніздечко та вчили пташенят літати.
Та ось одного разу до Дерева прилетіла величезна чорна Ґава й почала настирливо дзьобати зелену шкаралупку одного з Горішків.
– Ай-ай! Не руш-ш-ш! Не зачіпай! – занепокоєно прошелестіло Дерево.
– Карр-карр! – прокричала у відповідь пташина й іще сильніше дзьобнула міцним гострим дзьобом зелену захисну оболонку Горішка.
Шкаралупка розірвалася й розлетілася на дрібні друзочки. Звідти на конюшину випав чималий Горішок. Ґава підхопила його дзьобом і понесла у гніздечко своїм пташенятам. Горішок не злякався. Навпаки, зрадів цьому – нарешті йому випала нагода вирушити у подорож та пізнати світ. По дорозі до Ґавиної домівки він устиг багато чого роздивитися та почути: як, пливучи по небу, розмовляли між собою дві білі хмаринки; як вистукував дзьобом на верхівці дуба пістрявий дятлик, дістаючи з-під кори комашок-шкідників; як жалібно кувала сіра зозулька, підкидаючи до гніздечка горлички свої продовгуваті сріблясто-блакитні, у цяточку, яєчка; як весело сюрчав під крислатим листком подорожника коник-стрибунець; як вродлива юнка ішла до саду з повним цеберком води, щоб полити різнобарвні квіти, а ті вдячно кивали їй услід веселковими суцвіттями. Багато-багато цікавого та нового побачив у той день маленький Горішок.
Ґава принесла його своїм пташенятам у гніздечко. Ті пильно вивчали плід, так само, як і Горішок розглядав пташенят. Малята спробували роздовбати його, щоб дізнатися, що ж там усередині, але їхні дзьобики ще були недостатньо міцними для таких серйозних справ. Тоді вони почали жбурляти Горішка одне одному, доки їм це не набридло. Досхочу награвшись новою іграшкою, одне з пташенят підкинуло його дзьобом – і Горішок викотився із гнізда.
– Побував у Ґави на гостинах, – радісно підстрибуючи на пухнастій хмаринці, що саме вирішила поближче підлетіти до землі, пирхав від сміху маленький Горішок-мандрівник. – Було цікаво познайомитися з її малечею, дізнатися, де та як живуть пташки. Але у навколишньому світі ще стільки всього непізнаного!
Аж ось несподівано налетів вітерець і здув Горішок із хмаринки. І бокастий мандрівничок опинився у глибокому лісовому яру.
– Здається, моя подорож закінчилася, – зажурився Горішок. – Хіба у цьому темному байраці я дізнаюсь про щось новеньке? Хіба зможу тут пізнавати світ?
У цей час повз яр пробігала спритна руденька Білочка. Ці невеличкі вертляві тваринки мають гострий зір і гарний нюх, тому Білочка одразу ж помітила на дні широкого яру круглий плід й відчула його ледь помітний гіркуватий запах. Руденька швидко стрибнула до байраку і схопила Горішок.
– Сховаю плід у дуплі. Поласую ним узимку. Смачно й корисно буде заїсти грибочки поживним горішком, – раділа знахідці Білочка.
Руденька віднесла плід до дупла, ретельно засипала його сухою травичкою, щоб добре зберігся, і вирушила далі у своїх справах.
А тим часом Ґава не могла зрозуміти, куди ж подівся з її гнізда Горішок.
– Напевне, украла якась хитра жадібна пташка, – подумала Ґава. – Ось я у лісі порозпитую, чи ніхто не бачив якої пташки, що Горішка несла, – і полетіла на пошуки.
Виявилося, що Вовчик бачив, як Білочка несла Горішок у своє дупло.
– От руда кр-р-радійка! Кр-р-радійка! Кр-р-радійка! – кричала на весь ліс, махаючи крилами, чорна Ґава.
Не довго думаючи, вона підлетіла до Білчиної хатинки, витягла з-під сухої травички плід, злетіла на землю, видовбала дзьобом у землі невеличку глибоку ямку, поклала туди Горішок, добре загребла земелькою, ще й зверху притрусила вогким мохом. Сховала пташина той Горішок і полетіла своїх діточок годувати – комашину для них збирати. Полетіла та й забула Ґава про той сховок.
Літо закінчилося, минула й осінь. Прийшла зима. Під товстою ковдрою білого снігу Горішок згадував свої літні пригоди. Він пролежав у землі аж до весни, думаючи, що цього разу його подорож таки обірвалася.
– Так хочеться теплого літечка! Дізнатися б, де мандрували мої брати-Горішки, які пригоди з ними сталися. От би зустрітися з ними, поділитися враженнями про світ: про небо, ліс, мої гостини у Ґави та Білочки, – мріяв Горішок.
Сніг розтанув. Знову пригрівало сонечко, щебетали пташки, зеленіла молода травичка, набубнявіли на деревах бруньки, зацвіли перші весняні квіти. Відчувши прихід весни, Горішок почав потихеньку вибиратися з-під землі на поверхню. Він потягнувся назустріч сонячним промінцям.
– Мамо, мамо, поглянь, під нашим старим дубом з’явився новий паросток! – це гукали Білочку її новонароджені білченята, що бавились поруч.
– Так це ж молоденький Горішок! Звідки він тут узявся? – метикувала руденька матуся.
І Білочка згадала про той Горішок, що знайшла у яру минулого літа й принесла у дупло. Тоді ще у лісі пліткували, ніби вона його у Ґави поцупила, хоча це було неправдою. Виявляється, що насправді це Ґава вкрала Горішка у Білочки. Ось де правда ховалася.
– Тепер усе зрозуміло, – сказала руденька матуся своїм малюкам. – Хитра Ґава заховала під дубом поцуплений із мого дупла Горішок, а він навесні проріс. З одного маленького Горішка тут виросте величезне дерево й дасть багато плодів. Якось я підслухала у Людей одну мудру приказку: «Де один грибок, там цілий вінок».
– У нас буде вдосталь горіхів і ми зможемо запастися ними на цілу зиму? – крутилися біля матусі білченята з допитливими очима.
– Якщо молоденький паросток поливати, своєчасно знищувати шкідників, то Деревце віддячить нам своїми плодами. Кажуть, не зігнешся до землі, то й гриба не знайдеш. Або ще так серед людей говорять: «Весна красна квітами, а осінь плодами». Чи виросте Дерево, чи вродять на ньому горішки, залежить від нас самих.
Почув це Горішок і зрозумів, що насправді його мандри не закінчились, а пригоди тільки розпочинались…
ID:
1048547
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 28.09.2025 13:50:40
© дата внесення змiн: 28.09.2025 13:50:40
автор: Маргіз
Вкажіть причину вашої скарги
|
