Скоро осінь, мамо, скоро осінь...
Ранні вишні струшують листки,
І зажура в серці, мов покоси,
І туман заполонив стежки.
Ще летить пташина понад світом,
Та у травах пахне сінажем.
А мені здається: все прожито,
А мені у душу — гострий щем.
Не ховайся, літо, не ховайся...
Он, стоїть калина, як зоря.
Тільки серце мріями не красять
Ні дощі, ні сонячна пора.
А прийшла у душу, як на сповідь,
Мовчазна та витка пустота.
І чекає осені, як подих,
Щоб упасти листям до Христа!
