Малесенька ручка змахнула, па-па, бувай,
Розкішний світанок. Дзеленькає десь трамвай.
З кватирок будинків по черзі втікає сон
Хтось скочив в халепу, хтось долю поклав на кон
Згубилися карти, шмигувши в чужий рукав,
Білявку тендітну картяр цілу ніч шукав.
Натомість траплялась лише тільки дама пік,
Під маскою з пудри ховала поважний вік.
Про щось шепотіла, пригублюючи вино,
Яскраво світилася вивіска «Казино»
Зелена тканина, дурманячий сивий дим,
Бубнова любов легковажна сьогодні з ким?
Малесенька ручка, солодкий пʼянкий парфум,
Біляве волосся, а очі - зелений сум,
Майнула мов щастя, лиш звабила і втекла,
Зостався бідося розпечений мов смола
І тягнеться жилаво крутиться, і пече
У грудях. Закручує міцно через плече,
«Лишайся», зривається з губ громадянки Пік,
Корзиний, солодкий , даруй молодий свій вік.
Тягар. Безпорадність. Борги. Зашкарубла кров.
Стікає життя по краплині, а де любов?
І де оті очі зелена безодня? Сум.
Думки неприємні. По тілу проходить струм.
Підсовує келих все та ж громадянка Пік.
Злітає реальність в один несвідомий клік." class="highslide imgbbcode" onclick="return hs.expand(this)" target=_blank>
