Вона була сильна й водночас - занадто крихка
Чекала на тишу, аби не зурочити крила.
Вона розбивалась, та все ще нетлінно БУЛА,
Горіла журбою, боялась і вірно ЛЮБИЛА...
На неї дивились - і постать уже НЕ ТАКА:
Замало зірок і, нікому не зіграних, марок.
Порожня натура ще билась, щоб осінь ЖИЛА.
Вона довіряла, між надто засмолених арок.
Вона танцювала, коли вже не сила піти,
Кричала крізь осуд, коли покидала надія!..
Застуджена інеєм знала свої пустирі,
Покинута грою писала своє божевілля...
02.08.2025
