***
Ти птаха, що змінно боїться втекти і літати,
Боїться невміло... пірнути у тінь вишини.
Сумує за ніччю, якою ніколи не стати,
І падає в затінь, у теплі і зранені сни.
Ти стомлена просинь, що дихає стигло-пасльоном,
Незнана для інших, захована в сутінь води.
Чекаєш довіри, аби перелитися льоном,
Вдивляєшся в дена, з ясної, сумної гори.
Ти чиста лебідка, що пише нечуті октави
І змінює погляд в пориві невід-самоти...
Плекаєш троянди, маленькі забуті вистави,
Червону та білу, на щастя і присмак журби...
11.06.2025
Гарна поезія! 
Красиво! 
