Легенько підкрадався вечір вже,
У сутінки вбиралася природа,
Немов для серця світле протеже
Аж в темну ніч відводила негоду.
Летіла мила магія світів,
А на душі бриніли дивні звуки,
На камені святий скрипаль сидів
І так чуттєво струн торкались руки.
Жага була і в серці й наяву,
На жовті трави падало сумління,
А я вбирала музику живу
Прекрасного, зворушного творіння.
І все тоді дурманило мене,
Солодким сном вмивалася калина,
Не передати щастя неземне,
Як ніби малювалася картина.
А на її безмежжі до зірок
Життя резонно додавало світла,
У глибині проникливих думок
Синхронно все єдналося із тілом.
Акорди досягали вже висот,
Доносячи все те, що я хотіла.
