Орфею мій, в безодню серця йди,
Там арфи тіней ждуть твого акорду.
Я п’ю кохання, мов студену воду,
Яке рятує душу від журби.
Не озирайсь. Там відгомін біди —
Та втрачені пісні летять в безодню.
Неси у ніч мою щасливу оду,
Де мерехтять незгаслі ще сліди.
Я вчуся жити з тінню за плечима,
І слухаю, як світ співає знов.
І навіть смерть, холодна й невидима,
З твоїм ім’ям не чинить жодних змов.
Співай, коханий, серцю голос милий,
Нехай живе в мені — твоя любов.
