Як початок всьому --
сповідайся в години тривог.
Але тільки собі, і ще тому, хто дихає в спину.
Як підміна понять, твої губи -- гіркий шоколад.
І ця квітка доріг
завмирає на третьому згині.
На дзвінкій мілині,
на крихкій павутинці... Слова
помирають повільно, стікають важкою смолою...
І ще поки ця ніч, і ці губи ( терпкий мармелад)
пахнуть дикою м'ятою,
пахнуть нічною травою.
Падай в сині човни,
на важкий переплетений мох...
На глибинах озер вогняних не шукай винуватих.
...бо за ревом сирен не почути, чи знає нас Бог
...і згоряє трава
на долоні твоїй, як початок
О життя - ти гірке і солодке і летиш то соколом то ластівками, а люди часто самі їм перешкода, і собі, звичайно... О де ти - гармонія щастя?
Твір потребує глибокого мислення, Наталі. Щиро дякую.
