Сьогодні я впустила тишу
До себе в дім.
Надовго ще її залишу
Гостити в нім.
Знайомі з нею, пам’ятаю,
Ми вже давно,
Та гнала тінь її безкраю
Через вікно.
Здавалось: бути ворогами
Нам назавжди,
Бо йшла вона у дім ночами,
Як знак біди,
Вплітала біль у вечір-спогад,
Крик самоти...
Не промовляв ні спів, ні погляд
Мені: «Прости...», -
Сміялась зорями із неба:
«Ти знов сумна.
Горять бажання не для тебе,
Бо ти одна…»
Та плинув час, змінили русла
Річки думок.
В мій дім, як друг, ця тиша згусла
Зробила крок.
Накрию стіл, дістану вірші:
«Будь, як своя».
За цей візит самотній тиші
Так вдячна я.
Зі збірки "Відлуння тиші" (2012 р.)
Ілюстрація - з відкритої мережі інтернет
