* * *
Ти журишся, знов не спиш...
Пливуть імена і дати.
То в розпачі, то мовчиш,
то змучений, то крилатий.
То кличеш у висоту,
то нишпориш десь підпілля.
То раниш єдину, ту,
то любиш до божевілля.
Епохи були ще гірші,
по них і набати дзвонять.
В свої помістила вірші
багато твого безсоння.
Є скромні, а є відверті,
а інші – прості ескізи.
Колись ти боявся смерті,
тепер йдеш на компроміси.
Молися не до ікон,
частково зречися істин.
В агонії б'є дракон –
вагань невмолимих вісник.
Кордони окреслюй снам,
і ангелом привид здасться.
Любов проповідуй нам,
а іншим – весну, щастя.
І скільки б імен не знав, ти,
їх пам’ять стирає з часом.
Моє ж не зазнає втрати,
помре із тобою разом.
