З гори як помчить льодянка,
Сплющ очі й - в жахливу путь.
Агов, з Бородянки шафко:
- Ти, як?
- Я тримаюсь тут!
⠀
Із фарб розтіклись відтінки,
Отруйні слова роять,
Та в шафки - зачеп до стінки,
І блюдечки в ній стоять.
⠀
Висить, проти волі злої,
Змиритись хоч важко з тим,
Окрім що стіни цілої,
Вже інших не стало стін.
⠀
Ні кухні навкруг, ні спальні.
Лиш цегли дрібні шматки,
Та півень вцілів нахабний,
А значить, і ти мовчи.
⠀
Мовчи, що уже не можеш,
Мовчи, що могти невмі́ч,
Зустріти що ти без дрожу
Не можеш ні день, ні ніч.
⠀
Мовчи, що волосся - сніжне
І щоки змарніли вщент.
Що плутаєш дні у тижні
(А є чи вони іще).
⠀
Що кашель дере у ражі,
Тут на́терть лише́ знайдеш.
...Цю бачила шафку в сажі?
А блюдця? А півня, теж?
⠀
Метнусь на льодянці шпарко -
Для чогось мене й візьмуть.
- Агов, з Бородянки шафко,
Ти, як?
-Я тримаюсь тут!...
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Восемьдесят девятый день: шкафчик
Как с тёмной горы ледянки,
Глаза закрывай - и в жуть,
Как шкафчик из Бородянки:
- Ты держишься?
- Я держусь.
У красок ушли оттенки,
Слова превратились в яд,
Но шкафчик висит на стенке
И блюдечки в нём стоят.
Висит, никого не слушай,
Хоть сложно смириться с тем,
Что кроме стены несущей
Других не осталось стен.
Ни кухни вокруг, ни спальни,
Разруха и кирпичи.
Но выжил петух нахальный,
А значит, и ты молчи.
Молчи, что уже не можешь,
Молчи, что не можешь мочь,
Молчи, что встречать без дрожи
Не можешь ни день, ни ночь.
Что волосы поседели,
Что цвет убежал со щёк,
Что путаешь дни недели
(А есть ли они ещё),
Что мучает вечный кашель,
Что будущее - труха.
Ты видела этот шкафчик?
А блюдца? А петуха?
Ну что же, беру ледянки,
Зачем-нибудь пригожусь.
- Эй, шкафчик из Бородянки,
Ты держишься?
- Я держусь!
0 коментарів
ID:
953895
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.07.2022 20:39:15
© дата внесення змiн: 11.08.2022 15:35:54
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
