глибокий серпень міцно пахне м'ятою,
набрав кишені повні Персеїд,
візьму гітару, сядемо під хатою:
завжди маленька внучка й мудрий Дід
вечірній вітер в яблунях заплутався,
у темряві цигарка все блим-блим,
неквапний голос тихо буде пнутися,
повідає, як був колись малим...
я знов ділитимусь здобутками і втратами:
тобі цікавий внуків кожен крок.
і Цоя на гітарі, Діду, гратиму,
і сотні обговоримо книжок.
був першим цензором поезії незрілої,
і жваво рухав прагнення вперед
"ти ще покажеш цьому світу білому,
як вміє словом правити поет".
на плечі літо м'яко буде крапати,
зі мною теж співатимеш пісень...
я б так хотіла ще хоч раз потрапити
з тобою, Діду, в той серпневий день...
P.S. Майже 8 місяців тому не стало його, мого Діда... Діда, що вчив усього, цікавився усім і мав непереборну жагу до життя. Він навчив мене, що сім'я - це більше, ніж просто рідні люди; що робити треба те, що припадає до душі і ніяк інакше; що як би не старіло твоє тіло, ти можеш завжди бути молодим.
Він дав мені так багато, що цього не вмістить жодна книга у світі.
Вічна пам"ять Діду, він залишив добрий слід на землі! 
