|
Так сяє сонечко і чуть,чуть вітер провіва,
і де не глянеш,очам так не підвладна красота.
Гори,ліси,поля,сади й зеленая трава-
це рідна моя,Закарпатськая земля.
І де не гляну,напоминає-Закарпаття це моє,
воно таке було,воно таке завжди буде.
Навіть у вітрові,я чую мелодію музик-
сопілки гру й трембіти,мелодію з гори.
Річки,що шепітом виспівують гірські пісні,
коли вслухаєшся,то чуєш-вони йдуть від душі.
А на горі витанцьовує одинокая Смерека,
а там Ялина,їй підтанцьовує здалека.
Красу у Закарпатті неопишеш,ні пензлем ні пером,
а ще не вихвалиш,оповіданням чи віршом.
Це Закарпаття і цим сказано усе-
побачиш цей край і питань вже не буде.
Я народився в цьому краї і тут в ньому живу,
його повірте,не тільки словом,но і душею я люблю.
І кожен раз,коли про край свій,я пишу вірша,
завжди нові слова знаходжу і відчуваю нові відчуття.
ID:
888222
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.09.2020 20:44:56
© дата внесення змiн: 08.09.2020 20:44:56
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
