Серце спокою не знало досі,
Вигоряло раз по раз дотла.
Мого віку невблаганна осінь
Мало що із юні зберегла.
Безпричинна туга обіймала
За долоні любої частіш.
Спогадами пам'ять не скресала,
Наче й не було мене раніш.
З напряму навряд чи вже зіб'юся
Серед посивілих берегів.
А зима надійде, розчинюся
В савані нетанучих снігів.
