Ти простягаєш свої руки, щоб зігріти,
Як віти сакури, тонкі рожеві віти,
До того сонця, що давно-давно загасло,
І ти це усвідомлюєш прекрасно.
Не буде казки, і промінчик не розбуде,
Тієї дівчинки ніколи вже не буде,
Вона льодинкою розтанула в озерці,
Вона залишилась у маминім люстерці!
