В пекучих болях різало твердинь,
Плювалась вош свинцем... - амеба.
Гриміло небо... і зчорніла синь,
Горіло пекло вдалеч на пів — неба.
Тріщали кулі... падало з гори,
Осколки простір різали як бритви.
Ординські зайди вилізли з нори,
Під дикий гегіт чорної молитви.
Біжіте хлопці, я прикрию вас,
Напевне мушу, я сьогодні вмерти.
Свистить уже московії фугас,
За Україну... падаю з пожертви.
В тім розкажіть, як Неньку я любив,
Я з інтернацьких був в її за сина.
Я нею дихав, думав нею, жив,
Для мене ж матір, бо вона єдина.
Як промінь смуток впав... і захолов,
Біля героя опинився поряд.
Шуміла буря... рясно дощ пішов,
То Україна плакала від горя.
Памяті Віктора Єременка, котрому виповнилось лише 21рік.
