Сирена
Там, де море неозоре стало небом на землі,
ніжним голосом дівочим лине пісня по імлі,
її чую і миттєво зачарованим стаю,
опиняючись думками серед саду у раю.
Через ті незнані чари я потрапив у біду,
корабель мій сів на рифи і тепер я пропаду,
замерзаючи душею, ледь тримаюсь серед хвиль,
попливти мені напевно вже не вистачить зусиль.
Очі з відчаю заплющу, хай мине лиха година,
відчуваючи як серце ще тріпоче як пташина,
як розплющу, то побачу милу дівчину крилату,
що спустилася із неба у свій дім мене забрати.
Вона мешкає на скелі, що над морем височить
від якої кожна хвиля громовицею гримить,
думав, там моя загибель дочекалася мене,
бо від зустрічі із нею смерть грозою не мине.
Але доброю сирена і ласкавою була,
бо мене безжально вбити вона так і не змогла,
відчуваючи кохання заспіває пісню знов,
від якої після ночі в її серце день прийшов.
Після зустрічі зі мною вона більше не вбиває,
а на березі морському на любов свою чекає.
Тож коли рушаю в море, то згадаю її спів,
щоб по ньому серед моря відшукати діву снів.
Віктор Цвіт 24.06.17
