Весну, мов долю, в полі зустрічаю,
Вона мені здається знов нова,
І ключ лелечий, першим що вертає,
Й землею щойно зроджена трава.
І синь небес, безмежна, особлива,
Обійми розпростерла знов свої
На призабуту постарілу гливу
Й пеньок, що пам’ять роду там стеріг .
Немає тут ані хліва, ні хати –
Розмножився-задичавів бузок,
Вітри гуляють цілий рік кошлаті.
Де піч стояла, горбик трав прижовк.
І хоч весна траву на нім розбудить,
Та чи життя від того ожиє?..
Коли народ історію забуде,
Майбутнє теж загубить він своє.
16.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
Так, Сонечко, нажаль дуже вже в нас коротка память.... ЩЕ йде війна з козломордими каЦАПАМИ, а юхниця ВЖЕ пише, не розпалюйте ворожнечу між двома народами...і не знаю, чи з тих слів сміятися, а чи плакати....цікаво, що за такі слова було б людині в 1940-х роках в СРСР, під час війни з фашистською Німеччиною?...Хоча, питання риторичне...
Кожен з нас по-різному сприймає цю війну, на жаль. Поки не будемо діяти в одному напрямку, поки й буде ризик для держави.
Спасибі Вам за проукраїнську позицію.
Гарний вiрш, Ганно. Це ще колись давньогрецький фiлософ Платон казав подiбне висловлювання: "Народ, який не знае свого минулого - у такого народа немае майбутнього".
Тiльки от у вас у 6 рядку у словi "обiйми" змiнюеться наголос, все-таки ж правильнiше наголос на другому складi. Може вам цей рядок трохи змiнити - "Обiйми розпростерла знов своi".