Даруй мені оте признання, любий,
Однак провина в тім є не твоя...
Моя любов веде мене до згуби
Незряча ця любов. Сліпа. Сліпа.
Малюю на піску кохані губи
Їх завтра змиє злива проливна.
Бурхливий океан чаїну згубить
Вона це знає, але не тіка.
Ти - океан. І губиш, і голубиш,
То хвиля лагідна, то хвиля зла.
Цей океан за що ти, чайко, любиш?
Якби мені сказати це могла.
Я знаю, пташко. Знаю, чому любиш,
Бо лише там розправлюєш крила.
Тому і квилиш й білим світом нудиш,
Бо лише з ним вмирала і жила.
Я знаю, чайко. Ви птахи, як люди.
У нього води, як твоя сльоза.
Вдихаєш океан на повні груди
І забуваєш землю й небеса.
Даруй мені оте признання, любий,
Однак провина в тім є не твоя...
Маленьку чайку океан погубить
Незряча ця любов Сліпа. Сліпа.
Оксана Максимишин-Корабель
7 липня 2016
Portugal
Чудовий вірш!!!Натхнення Вам! 
Ніхто не знає...
