|
У той час, коли здається, що серце сповільнює рух і прямує до фінішу, в житті з’являється людина, яка стає для тебе особливою, найдорожчою, пришвидшує серцеві скорочення, вдихає нове життя, як Бог душу в глиняне тіло Адама. Одного разу вона якось зовсім несподівано залишить ключі від входу в своє існування, своє життя. Ввійшовши раз, захочеться залишитися в ньому назавжди. Все найцінніше й найдорожче з’являється раптово, не заплановано. Справжні почуття не стираються часом.
Твоє серце починає битися її серцем, її думки – твої думки. Вперта жадібність – бути якомога частіше поряд із нею й не хотіти віддавати ніколи й нікому. Сподіватися, що про тебе вона забуде в останню чергу.
Ревнуєш до кожного, з ким вона жартує і кому посміхається. Помічаєш її плюси та мінуси, мінуси навіть подобаються більше, ніж плюси. Хочеш заховати її в своїх обіймах від неспокійного і підступного світу. Хочеш берегти від холодних вітрів і пекучих сонячних променів, міцно тримати за руку, щоб застерегти від невірного кроку. Хочеш робити все, аби вона залишалась завжди усміхненою і щасливою.
Життя надто коротке, щоб відкладати на потім. Зустрічі з нею такі ж поживні й необхідні, як повітря в зачиненій кімнаті, як книжки Керуака. Сидіти разом на березі вечірнього озера, ковтати таблетки від смерті, слухати плескіт хвиль і розмови рибалок, бути обережним, щоб не налякати золоту рибку, яка біля берега підслуховує ваші найпотаємніші бажання. Берегти лише вам відомі секрети. Залишати одне в одного на серці відбитки почуттів. Щоб завжди пам’ятати, щоб із нетерпінням чекати нової зустрічі, щоб ніколи не розлучатись, щоб якщо іти, то завжди повертатись.
ID:
532937
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.10.2014 00:01:52
© дата внесення змiн: 22.10.2015 10:19:49
автор: Ноїв Ковчег
Вкажіть причину вашої скарги
|
