Років за сорок у парку
Біля Забашти сяду поряд
І, як землячка земляку,
Мені вона подарить погляд,
Де зрозуміло все без слів,
Де кожна мить – як ціла вічність,
Де красномовніше віршів
Лиш мовчазна дипломатичність...
Дмухне легенький вітерець,
Що принесе душевний спокій
І на чоло з троянд вінець...
Так буде все за сорок років...
