Я хочу спокою. В полях безчинства.
І чути слів. А не тотальний бруд.
Ідуть поразки… Мабуть, із дитинства.
І не врятує. Вже. Ніякий. Суд.
Бо не шкодує вже ніяка сила,
Як не шкодує внутрішній цинізм,
Якого закопати так просили,
Щоб вийти з ним до чорта.
І на біс!
Я хочу спокою…
Та хто ж дозволить?
І сам не зміниш відчуття.
