Свідкуванням-звістками ти породиш темряву,
Слово виверне тебе навиліт,
Щоби ти доживав у розчахнутості.
Бачу серце злівіле, але усі випари крові
Недоступні у цей вік.
Ми навчились смакувати біль,
Втішатися грікотою.
Через це моря мовчать,
Випльовують потопельників
Повз усі затемнені праводноти.
Від тварин нас відділяє
Уміння промовляти "я",
А від спустошених - величина
Істини "Ти".
Це впокорення. Я розтікаюсь
Трьомя дарами для живого померлого,
Сяйво якого гірчичними зернами,
Стягами чотирьох стихій висить
На впадині цілунків для
Величної Журби.
Тільки сум цей відвернений від
Сітей вже зношених,
Бо кожен прагне сонця з дня
І притч із хвилястих гір.
Співаєш, щоб забрані були пута
І вернувся зір?
Хай би не бачити сторицею,
А відчувати великим Чуттям,
Та потяг зимує у долині гріхів,
Кличе через святковий туман,
Ні, жити - це справдімистецтво
Бо всяка надія не сподіється смерті,
Бо загибель не увійде до храмів
Наших душ.
