Гружусь проблемою як далі жити!
шляхом іду з мікрофоном,
не ходжу по лузу бритви
міняю голоси застудженим тоном.
Не граю у карти за одним сценарієм
використовую свої вміння та знання
не скачу самовбивцею в акваріум
навіть якщо й ідея підвела.
Складно тут бути...
Днями тенета вязати
думками поринати в нікуди
деякі слова на вітер кидати.
В дзеркалі бачити своє відображення
чи дивитись у воду
перетворятись у адажио
та блефувати щоб зменчити колоду.
Ніколи не бумав що буде потім.
Чи доживем до свого кінця?
Чи материк зтопится з льоду
та очі востаннє побачуть життя.
Вкотре питання задаю сам собі
та відповіді не має...
лиш графіті написані на стіні
колір від сонця міняють.
Це наша земля
Наше тут коріння.
Для жителів вона свята!
Хоч і неєвропейського то рівня.
Роки йшли я старшим став
та якось зовсім випадково...
Колишній вірш іще раз прочитав
так виглядає безтолково...
Куди ж подів я віру?
Боляче... яким я був!
не усьміхався в цьому світі білім
душею сенс життя не чув...
Але тепер усе змінилось.
Я бачив, але був сліпим!
Та одного дня мені наснилось
як у полі йде до низу дим...
А я біжу та бігти лиш не можу
мені цікаво що це може бути...?
З небес спускалась Мати Божа
мене хотіла навернути.
Вона молилась, за цей сьвіт.
Я вражений, проснувся
Мені хоч не багато літ
та голос у душі почувся.
Дитино люба! Молись!...
Та парафіянам всім теж передай
щоб не відтягали віру на колись!
Молились, й забере Ісус у рай!
Ці слова мене змінили!
Тепер дурниці в віршах не складаю
Лиш прошу в всіх святих я сили
Щоб помогли іти з добром до раю!
2010р.
