Бути собою важко, коли навколо тебе
Одні лише маски та костюми.
Бачити сенс життя в одному лише небі
І розуміти, що брехня є повсюди
Пити каву зранку, курити сигару
Читати при цьому свіжу газету
Читати і бачити її нецікавою
І все рівно грати роль, всерозуміючу
Ходити по вулиці, спостерігати театр
Театр брехні, глибокого спокою
І кожну годину йти на антракт
Аби пройтися вулицею кривобокою.
Йти та слухати репліки різні
Дивитись на все, що навколо тебе
Проводити на одинці ночі пізні
І тягнути думки до себе й до себе
Прокинутись з келихом у правій руці
Зрозуміти що вчора було і буде
У ванній побачити бруд на лиці
І змити його як щось погане й лихе
Відчувати усіх. Біль і свист у вухах
Не дає мені жити, спокійно, як всі
Готовий носити її на руках
Але це можливо лише у вісні
Мені сниться як за руку ми з нею
Гуляємо вулицями вечірнього Львова
При кожній нагоді її я цілую
Аби не впустила з уст ані слова.
А після прогулянки по прекрасному місті
Я знову прокинусь, і зрозумію що сталось
Сидітиму й згадуватиму прекрасні ті миті
Що були між нами і що все це розпалось.
Сидіти, кричати, рвати, курити
Пити горілку аби втамувати
Нестримне бажання все повернути
Бере знову верх над моїми думками
І свою всю злість і ненависть зганяю
На невинному білому аркуші паперу
Намагаюся знов заразитись думками
Твоїми слізьми і твоєю душею
Я хочу забути тебе і всі мрії
Які кожну мить говорили зі мною
Щодень видаляю думки усі злі я
І знову для тебе стікаю я кров’ю.
І гублюся знову поміж рядків
І тільки дзвінок дає мені вихід
Бачу себе в час середніх віків
Наче тамплієр який йде в похід
В голові знов тайфун і грози шквальні
Літають думки немов ненормальні
І пробують скластися в пару рядків
Аби перейти у щось більше й моральне.
