Недбало впав і покотився мій шолом,
Рука незграбно упустила списа,
Бій ще іде, здається, за бугром -
Я кличу рук твоїх безмежність криса.
Так соромно мені лежати тут,
В чеканні кров - повільна шкапа - капа,
І слухати докори про Статут -
Порушення його у пункті "Тато".
Очі звично прикриваю кволо,
Прошу Вчителя з'єднати думкой нас,
Та чую як простує Хтось по полю,
І чую дзенькоти клейнот/прикрас.
Зір свій піднімаю над собою
Бачу постать в чорнозлатому вбрані,
З розмитим обличчям/головою -
Звично знаю: знову буду у Ярмі.
Гірко чекати/знати те, що буде,
Безсилля мати все це змінити:
Мене чекають удари/приблуди
І радість болі кожної миті.
Так! Я одужую і на ноги встану,
Забувши про порубане зараз плече,
Відчуваю, як в цьому житті вже в'яну,
Як кров знову у новому тілі тече.
10.02.1992
К.
КВ-3
