|
Чому мені сумно, чому мені важко?
Чому не співаєш голосиста пташко?
Чом сонце не світить, місяць сховався?
Чому ти так щиро мені присягався?
Я вірила щиро, бо вірно кохала,
Весна рясним цвітом в серці буяла,
Душа розцвітала, серце раділо,
І сонце світило радісно, мило.
Соловей на калині всі ночі співав,
Місяць на небі зірки пригортав,
Щиро тебе я, любий, кохала,
За що так доля мене обікрала.
Ми заручились з тобою весною,
Чому ті заручини стали журбою?
Сукню весільну собі я пошила,
Фата до лиця, як сніжиночка біла.
Усе пасувало, у вальсі кружляла,
З радістю наше весілля чекала,
Сьогодні до шлюбу з тобою іду,
Тебе виглядаю тебе лише жду.
Але чому серце забилось в тривозі,
Чому це так довго ти у дорозі?
Чому квіти в’януть у мене в руках?
Чому в мами сльози біжать по щоках?
За що ти зрадив, за віщо зганьбив?
Ти моє серце навіки розбив,
Вже сукня не треба, не треба фата,
Під серцем живе вже твоя сирота.
Вже сонце сідає за обрій тихенько,
Прости мене рідна і любая ненько,
За поговір людський, що пішов по селі,
Прости мені мамо! Тяжко мені!
ID:
365237
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.09.2012 21:14:48
© дата внесення змiн: 19.09.2012 21:14:48
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
