Розхристані емоції змучених думок,
Від жриці до богині залишився лиш крок,
Великі крила вдіті, угору не злечу,
Прошите там каміння - куди я так втечу?
Змарнілий дощ розмочить сталеві небеса,
Де хмари розривають будинки-чудеса,
І люди, мов макети, снують туди-сюди,
Прострілене в них серце, від кулі є сліди.
Якщо так тиснуть стіни і вихід не знайти,
Знайду з кришталю замок, де краплі чистоти,
Мов заводні машинки співають солов’ї,
Крижинки щастя тануть під світло ліхтарів.
Немов оазис раю, з нектару джерело,
Кохання, мов здичіло, у зарослі втекло,
Де золото-проміння зігріє почуття,
В дзвіночках колосистих розчиниться життя.
Воно іще повернеться, ти тільки зачекай та волі смутку не давай.
Galkka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я тримаюсь, тримаюсь)))от,пробую шукати відради у віршах, та тепер смуток розбирає,що майже вони нікому не потрібні.максимум прочитають аж 20 людей....дякую, що Ви входите до їх числа...щиро-щиро