Щось сталося...
Поночі знов, напевне,
упав весняний, пустотливий дощ,
на скору руку штрих-пунктиром ревно
покресливши малюнок вулиць, площ.
Умивши зранку заспану бруківку,
по старовинних бляшаних дахах
побіг він у захмарену домівку -
примарний спомин у шматочках-снах.
Прокинувшись, люблю я чути місто.
Далекий дзвін - як двісті літ назад.
В повітрі зранку затишно і чисто,
на сході сяє сонячний парад.
І знову на землі настане ранок,
а ніч сховає сумніви у снах.
Я, загорнувши серце у світанок,
знов потону в рутинно-сірих днях.
Знайду себе - а може, розпорошу.
Можливо, день складеться невпопад.
А буде важко – ранок я попрошу
дзвінким дощем вернутися назад.
Хоч нас гойдає ніч під колискову,
життям, як грою, стомлених дітей,
я сподіваюсь, що вдосвіта знову
мене розбудить Ранок-Соловей...
спасибі за незмінну увагу до моєї творчості 
