...змитий дощами раніше
ніж оті малюнки на стінах...
завжди стріли долітали до мене твої,
жовта фарба опадала на дно дитинства
і розбивались цегляні перетинки.
тебе вже не буде тут,
а я все бачу літо із рук твоїх,
живлюсь голосом, сміхом, мовчанням...
тоді ми попереду бачили більше ніж світ,
повертались на руїни спогадів щовечора
та ховались від тих, хто бачить наскрізь.
змагались у битвах щоденних,
штовхались, аплодували, залишались байдужими,
не помічаючи одне одного на порожніх вулицях.
ти в скриню збирав записки, що зморені в сумнівах
і тоді я писала тобі, геть забувши про власне ім'я.
...змитий дощами раніше
ніж оті малюнки на стінах...
для кого була ця вдавана юність?
безперервний сміх загоював рани нашого вулика,
де завжди лічили кількість днів до свободи,
а вона все не траплялась з нами...
для кого були ті малюнки?
навіщо звучали пісні?
тебе вже не буде тут,
а я не встигла хоча б привітатись...
... а пам'ять й справді схожа на ранок
і ти не зникнеш із тисячі спогадів,
бо пам'ять тобі світлом....
для кого була ця вдавана юність?
Гарний вірш Насте!!!!!!
Біль дуже відчутна...але ти розумієш, що так все просто мало бути...
Тримайся!!!!!!І вірш, що він залишатиметься завжди десь поруч...на відстані життя...
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть кожен Вас зрозумiє...як часто ми не встигаємо сказати щось важливе...чи навiть якусь дрiбницю, але й вона здатна змiнити життя...чи просто не кажемо, що хотiлося б, а потiм жалкуємо...
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не знаю як там Всі, а Вам я дуже вдячна за розуміння
низькый тоби уклин.....
