Троянда в небо закохалась, у ясні очі голубі,
Вона у затінку зростала в квіткові роки молоді.
Закохано дивилась в далі, заквітчано гляділа ввись,
І росяних чекала ранків, щоб небо знов витало скрізь.
В віночку з пелюсток червоних, і оксамитові листки,
Та квола, не така яскрава, як інші ружі навкруги.
Вони пихато хизувались своїм вбранням розкішним,
І розкидали пелюстки неквапливо, неспішно…
У нові шати зодягались, і в росах лагідних купались.
У тінь дивились зрідка, щоб посміятись з квітки.
Засмучена й безсила, в сусідстві з пишним мохом,
Вона дивилась в небо своїм тендітним оком.
Тягнулася стеблиною, пускала пагінці,
Зіпнулася терниною у неспокійнім сні.
Розбито і безсило до тину потяглась,
І радісним світанком до неба простяглась.
Розквітла і пахуча, весела і струнка
Звисока поглядала на небосхил вона,
І пліті простягала до неба запашні,
В’юнкою ружа стала, квітує мов в вогні.
